Відомою жінкою Лондона, яка була медсестрою та працювала у бойових умовах є Мері Сікол. Саме вона залишила великий слід в історії завдяки відданості та сміливості у Кримській війні. Далі на londonka.
Її вшановують у Лондоні як головну особу історії, яка доглядала за хворими. У свій час вона кидала виклики суспільним очікуванням та забобонам. Через расову та гендерну дискримінацію, з якою вона зіткнулась, її спадщина зникла після її смерті, але згодом її внесок нарешті визнали.
Раннє життя
Народилася Мері Сікол у 1805 році у Кінгстоні, Ямайка, під ім’ям Мері Джейн Грант. (У той період Ямайка була частиною Британської імперії). Її батько був білим шотландським солдатом у британській армії. Її мати була змішаної раси й тримала пансіонат для офіцерів та їхніх родин. Вона також готувала ліки з трав і донька навчилася лікувати у неї.
Коли Мері була підлітком, то приїжджала до Лондона. Пізніше у 1836 році вона вийшла заміж за Едвіна Гораціо Сікола, який помер у 1844 році. Після смерті чоловіка Мері багато подорожувала й вчилась новим методам лікування у різних країнах. Ці знання допомогли їй у подальшій роботі. Після цього Мері відкрила пансіон і вже у 1850 році почала лікувати людей у Кінгстоні, які мали холеру. У 1853 році вона повернулась до Ямайки, де відбувся спалах лихоманки. Там вона також лікувала хворих травами.
Кримська війна
У 1853 році розпочалася Кримська війна й тисячі солдатів було поранено, а хтось навіть помер від холери. Війна тривала з жовтня 1853 року по лютий 1856 року й велася коаліцією, куди входила Велика Британія, проти Російської імперії. Мері через рік після початку війни теж попрохала відправити її на фронт, але їй відмовили через колір шкіри. Після цього жінка вирішує їхати у Крим за власні гроші та зі своїм медичним обладнанням. Там вона збудувала “Британський готель”, польовий шпиталь, який був поруч з зоною бойових дій. Там допомагали солдатам, годували їх та лікували, а медсестри, зокрема Мері Сікол, ризикувала життям під обстрілами.
Військові називали її “Матінка Сікол”, бо вона була уважною і доброю, турбувалась про кожного й допомагала навіть у найнебезпечніші моменти. І хоч робота жінки була добровільною, відданість вражала навіть генерала лорда Раглана. Він визнав її роботу на рівні з офіційними медиками.
Лондон у житті жінки
Після війни Мері Сікол повернулась до Лондона практично без грошей та зі слабким здоров’ям. Їй на допомогу прийшли солдати, прості люди й навіть члени королівської сім’ї. Та спершу у суспільстві досягнення жінки досить довго залишались у тіні Флоренс Найтінгейл, яка теж була медсестрою на тій же війні. Вже потім на честь Мері Сікол у 1857 році провели благодійний вечір, де було понад 80 000 осіб. У тому ж році жінка написала власну автобіографію “Дивовижні пригоди місис Сікол у багатьох країнах”. Тоді це була одна з перших автобіографій, яку написала жінка змішаної раси. Померла Мері 14 травня 1881 року у Паддінгтоні, що у Лондоні. Її поховали на римо-католицькому цвинтарі Кенсал-Грін. На превеликий жаль жінка була забутою на 100 років, доки медсестри з Карибського басейну не відвідали її могилу у Лондоні.
Вже на початку XXI століття віддали належне здобуткам Мері Сікол. У 1970-х роках з’явився інтерес до роботи цієї видатної жінки. У 1973 році у Лондоні знайшли її могилу і з того часу пам’ять про неї почали вшановувати. На честь Мері Сікол називали палати в лікарнях, поштові марки та меморіальні дошки. У 2004 році Мері визнали найвидатнішою чорношкірою британкою. У 2016 році у Лондоні біля лікарні Святого Томаса встановили пам’ятник. Це був перший пам’ятник у Великій Британії, який присвятили темношкірій жінці.
Попри гендерну та расову дискримінацію, яка супроводжувала життя Мері Сікол, вона дійсно залишила слід в історії. У сучасності робота жінки стала прикладом великої відданості людям. Її спадщину продовжує фонд “Mary Seacole Trust” (MST), який просвітлює громадськість про життя та роботу жінки, щоб її внесок більше ніколи не став забутим.