Історія фемінізму у Лондоні

Столиця Великої Британії завжди опинялася у центрі різних політичних змін, зокрема фемінізму. Лондон став місцем, де жінки виборювали право бути вільними, мати рівні права в голосуванні, освіті та власності. Ще з XIX століття вони заявляли про себе — від мирних кампаній до радикальних акцій, що вплинули на всю країну. Далі на londonka.

Початок феміністського руху

Фемінізм у Лондоні почав зароджуватися з Мері Волстонкрафт. Її батько зловживав алкоголем і через це родина була бідною. Дівчина вже тоді розуміла, що відсутність освіти у жінок шкодить домогосподарствам. У 1792 році вона опублікувала “A Vindication of the Rights of Woman”, де засуджувала суспільство за ставлення до жінок як до матерів і дружин. У своїй публікації вона заявляла, що жінки повинні мати освіту. Її книга стала популярною і книгарні не встигали за попитом. Ця жінка кинула виклик популярній у той період думці про те, що жінки слабші й не здатні правильно міркувати. Завдяки її думці було закладено основу новому способу мислення.

Ключовим моментом став 1866 рік, коли група жінок організувала петицію з вимогами жінкам мати політичні права. Вони передали її Генрі Фосету й Джону Стюарту Міллю — депутатам, які підтримували виборче право. Мілль вніс поправку до закону про реформи, але її відхилили й це призвело до створення “London National Society for Women’s Suffrage” (LNSWS).

Рух розвивався у XIX столітті на тлі соціальних реформ та промислової революції. Важливою організацією стала “Kensington Society” — це було британське жіноче товариство у Кенсінгтоні, де почали порушувати питання прав жінок і організовувати кампанії за надання можливості їм здобувати вищу освіту та мати власне майно. Жінки вважали, що поки вони будуть позбавлені голосу, то стикатимуться з гнобленням, попри важливі досягнення. Головною подією стала демонстрація “Women’s Sunday”, яка відбулася у Лондоні 21 червня 1908 року. У Гайд-парку зібралося понад 500 000 людей, які протестували проти обмежень виборчого права жінок

Суфражистський рух

На початку XX століття фемінізм у Лондоні став радикальнішим. Ще у 1897 році під егідою Міллісент Фосетт об’єдналося 17 груп жінок, створивши “National Union of Women’s Suffrage Societies” (NUWSS). Для зустрічей жінок ресторани та кав’ярні Лондона надавали свої приміщення.

У 1903 році Еммелін Панкгерст з доньками та групою жінок сформували “Women’s Social and Political Union” (WSPU), щоб пробудити націю. У 1906 році організація перенесла свою штаб-квартиру до Лондона, де діяли 34 офіси. Відтоді розпочалася справжня боротьба за права жінок. Вони збирали кошти, організовували демонстрації й навіть видавали газету, що до 1909 року мала тираж 22 000 примірників.

Суфражистки націлювалися на Вайтголл, вони лаяли депутатів і навіть приковували себе до урядових будівель. Також протести були настільки бурхливими, що суфражистки пошкоджували історичні пам’ятки, твори мистецтва, розбивали вікна та палили будівлі. Понад 1000 протестувальників було відправлено до в’язниці. У в’язниці Голловей, що на півночі Лондона, дехто з жінок оголошували голодування. Тоді вже уряд запровадив примусове годування, а потім був Закон про звільнення та повторні арешти. Його знають як Закон про кішку та мишку.

Сучасний фемінізм

Наприкінці 1960-х виник Британський жіночий визвольний рух (WLM), який зародився через радикальні потрясіння того часу. Це були студентські протести 1968 року, антиколоніальна боротьба за громадянські права та глобальний підйом фемінізму другої хвилі. У Великій Британії WLM розвивався як децентралізований масовий рух, що об’єднав широкий спектр феміністичних поглядів: соціалістичні, радикальні, ліберальні, чорношкірі й лесбійські та азійські традиції. Рух був об’єднаний спільною критикою гендерної нерівності та прагненням змінити суспільство.

З 1980-х років фемінізм у Лондоні став ще більш різноманітним. Підіймалися питання сексуальної орієнтації, раси, імміграційного походження. Виникали нові рухи й видання, які зосереджувалися на проблемах жінок азійського походження, лесбійок. Наприклад, журнал “Mukti”, який заснували 1983 року. Він орієнтувався на британських азійських жінок і там публікували тексти кількома мовами, прагнучи бути доступним для діаспори.

Третя хвиля фемінізму почалася з 1990-х років і була пов’язана з інтернетом. Завдяки Мережі швидко поширювалися онлайн-кампанії завдяки хештегам і перепостам. Онлайн-петиції змусили компанії, як-от “Victoria’s Secret”, відмовитися від гасла “Perfect Body”, а “Dove” — вилучити рекламу, яку звинуватили у расизмі. Все це демонструвало, як за допомогою соціальних мереж можна тиснути навіть на великі бренди. Проте деякі проблеми не зникли навіть і в сучасності, наприклад, нижчі зарплатні жінок, домінування чоловіків у багатьох колах прийняття рішень, насильство, негнучкий робочий час та сексуалізація.

Отже, спадщина суфражисток, організацій і компаній, які борються за права жінок завжди надихає нові покоління. На їх честь навіть назвали один із залізничних маршрутів Лондона — “Лінія Суфражисток”. Навіть у сучасності мегаполіс залишається центром боротьби за рівність.