У середині 19 століття рівноправність у навчальних можливостях у Великій Британії була далекою від реальності. Першим закладом вищої освіти для жінок у країні вважається Бедфордський коледж. Ставши центром розвитку академічної культури, він посприяв інтеграції нових талантів у наукову, викладацьку та дослідницьку діяльність. Далі на londonka.
Історія заснування та розвитку Бедфордського коледжу
У 1849 році реформаторка та активістка руху проти рабства Елізабет Джессер Рід заснувала Бедфордський коледж у Лондоні. Вона прагнула забезпечити ліберальну та позаконфесійну освіту для жінок, яку до цього не можна було здобути ніде у Великій Британії. Пожертвувавши 1,5 тисячі фунтів стерлінгів трьом піклувальникам, освітянка орендувала будинок на Бедфорд-сквер, 47.
Початкова діяльність Бедфордського коледжу супроводжувалася труднощами — від нестачі коштів до проблем з підготовкою студенток. У перший рік навчання він залучив лише 68 осіб. Щоб покращити їхній рівень знань, Елізабет Джессер Рід додатково відкрила школу. Спочатку всі викладачі були чоловіками, але засновниця наполягала на залученні жінок до керівництва. У результаті вони посіли чотири з дев’яти місць ради.
Елізабет Джессер Рід померла у 1866 році, залишивши трастовий фонд та будівлі Бедфордського коледжу у руках трьох піклувальниць — Елізи Босток, Джейн Мартіно та Елеонори Сміт. Коли термін оренди завершився, вони переїхали на Йорк-плейс, 8/9. Два нові приміщення функціонували як єдиний комплекс: перший поверх використовувався для навчання, а горішні рівні слугували студентською резиденцією.
У 1878 році іспити на здобуття наукового ступеня у Лондонському університеті були відкриті для жінок. Так, студентки Бедфордського коледжу почали отримувати дипломи бакалавра мистецтв, бакалавра наук та магістра з початку 1880-х років. До того ж у ньому розгорнулася підготовка випускниць для викладання учням середніх шкіл у 1891 році.
У 1900 році Лондонському університету було присвоєно педагогічний статус. Увійшовши до його складу, Бедфордський коледж отримав оновлену королівську хартію від Таємної ради. Це посприяло його розширенню та необхідності пошуку нових приміщень. У 1908 році керівництво орендувало ділянку у Ріджентс-парку, яку оснастило сучасною інфраструктурою завдяки залученню фінансування.
Після початку Другої світової війни Бедфордський коледж був евакуйований до Кембриджа, але частина персоналу залишилася на попередньому місці. Цей період став випробуванням для нього, зокрема через брак житла та ресурсів. У 1941 році бомбардування знищило центральний блок навчального закладу. Незважаючи на численні труднощі, він повернувся до Ріджентс-парку у 1944 році.
У мирний період Бедфордський коледж зіткнувся з двома основними викликами: зростанням кількості студентів та браком житла. Щоб частково розв’язати проблему розміщення, він придбав у довгострокову оренду кілька гуртожитків у Риджентс-парку, серед яких були Голмський, Ганноверський та Сент-Джонський. Крім цього, було здійснено масштабну реконструкцію будівель під керівництвом архітектора Максвелла Айртона. Відновлення відсвяткували на сторічному ювілеї навчального закладу у 1949 році.
2 серпня 1965 року Бедфордський коледж отримав Додатковий статут, що дозволив приймання чоловіків. Відмова від суто жіночого контингенту принесла із собою нові можливості та нові труднощі. З огляду на обмежені ресурси, почали розглядати варіанти злиття. У 1985 році установа об’єдналася з Королівським Голловейським коледжем. Так утворився правонаступницький освітній заклад у складі Лондонського університету — Королівський Голловейський та Бедфордський новий коледж.
Flickr
Спадщина та значення діяльності Бедфордського коледжу
Бедфордський коледж заклав фундамент для розвитку рівноправної освіти у Великій Британії. Над його організацією та розвитком працювали такі представники керівництва, як Емілі Пенроуз, Етель Герлбат та Дороті Веддерберн. Разом вони виховали велику кількість видатних випускників, серед яких Кетрін Ештон, Кріс Олдрідж, Девід Белламі, Елізабет Блеквелл, Дафна Бланделл тощо. Реформований навчальний заклад співпрацює з Бедфордширським університетом, Гаддерсфілдським університетом та Нортгемптонським університетом.
Flickr