У другій половині 19 століття у Великій Британії розквітнув рух мистецтва та ремесла у відповідь на індустріалізацію та масове виробництво. Швидко поширившись Європою та Америкою, він вплинув на архітектуру, меблярство, живопис та дизайн. Саме у цьому контексті книжкова справа почала сприйматися не просто як ремесло, а як нова творча можливість для жінок. Тоді особливе місце у її розвитку посіла Гільдія палітурниць. Далі на londonka.
Історія заснування та розвитку Гільдії палітурниць
У 1898 році Френсіс Карслейк заснував Гільдію палітурниць. Він мав амбітні ідеї, але невеликий досвід у книжковій справі. Надихнувшись тематичною виставкою вікторіанської епохи у 1897 році, лондонський книготорговець побачив потенціал у цій професії. Він зв’язався з учасницями заходу та запросив їх представити свої роботи у своїй книгарні. Його «Виставка художнього палітурного мистецтва жінок» викликала значний інтерес у громадськості, що надало йому змогу розглянути ремесло як перспективний напрям.
Незабаром Гільдія палітурниць офіційно відкрилася як комерційне підприємство зі штаб-квартирою у книгарні Френсіса Карслейка на Чарінг-Крос-Роуд, 61. Він розумів, що навчання ремесла може приносити більший прибуток, ніж просто виготовлення та продаж книг. Водночас засновник наголошував, що жінки ідеально підходять для палітурної справи завдяки їхній природній пошані до прекрасного та майстерності рук.
Гільдія палітурниць створювала вишукані художні вироби ручної роботи у період стрімкої механізації ремесла. Для реалізації своєї навчальної програми вона відкрила додаткову майстерню на чолі з донькою Френсіса Карслейка у 1899 році. Заклад мав досить елітарний характер, приймаючи до себе суто жінок з художньою освітою. До 1903 року у ньому навчалося приблизно 25-30 учениць через обмеження контингенту невеликою кількістю представниць середнього класу.
Однак амбіції Френсіса Карслейка виявилися непропорційними його підприємницьким можливостям. Обіцяна навчальна програма Гільдії палітурниць не могла бути повноцінно реалізована через нестачу кваліфікованих викладачів. Хоча вона і випустила кількох майстерних працівниць, її продукція не завжди відповідала заявленій якості та рекламним обіцянкам.
Френсіс Карслейк намагався розширити Гільдію палітурниць занадто швидко та амбіційно, набираючи забагато студенток та очікуючи забагато від своїх працівниць. Серед професійних кіл почали ширитися підозри, що рекламовані вироби були занадто складними для виконання нещодавно навченими жінками. Деякі критики навіть звинувачували засновника у тому, що він видавав роботи Гемпстедської палітурні за продукцію Гільдії палітурниць. Це призвело до зростання недовіри серед потенційних покупців, внаслідок чого багато палітурок залишалися непроданими.
З часом попит Гільдії палітурниць неухильно падав, а фінансове становище Френсіса Карслейка похитнулося. Зрештою, він був змушений закрити обидві свої компанії всього за кілька років після їхнього заснування. Гемпстедська палітурня припинила своє існування близько 1901 року, а Гільдія палітурниць продовжувала функціонувати до 1904 року.
ArcGIS StoryMaps
Визнання та значення діяльності Гільдії палітурниць
Незважаючи на короткий термін існування, Гільдія палітурниць стала важливим прецедентом жіночої професійної спільноти у декоративно-прикладному мистецтві. Вона не лише навчала їх палітурної справи, але й забезпечувала роботою після завершення підготовки. Це створювало для членів перспективи пристойного заробітку та незнаної раніше фінансової незалежності у вікторіанську епоху. Так, організація згуртувала навколо себе низку талановитих майстринь, серед яких найбільше відзначилися Енні Сміт Макдональд, Едіт та Флоренс де Реймс, Олів та Констанс Карслейк. Вони співпрацювали з Единбурзькою соціальною спілкою, Ремісничим класом Кіркбі Лонсдейл, Гільдією художників Чисвіка та Ремісничим класом Лейтон Баззард.
ArcGIS StoryMaps