Лондон — один з найвпливовіших мегаполісів Європи, який протягом багатьох століть відігравав головну роль у виробництві одягу. Від майстринь у Середньовіччі, промислових фабрик до сучасних дизайнерських студій, у яких створювали різноманітний одяг. Виробництво текстилю трансформувалося та відображало економічні, соціальні та технологічні зміни.
Одяг лондонців кожне століття відображав різні стилі та дизайни, які впливали й продовжують впливати на тенденції у всьому світі. У сучасності Лондон — креативне місто світу, на вулицях якого є багато бутиків, успішних ринків та елітних магазинів, що пропонують ексклюзивний одяг відомих дизайнерів. Далі на londonka.
Історичний початок
Історія текстильної торгівлі бере початок з Середньовіччя. Ще у XVIII столітті у “Blackwell Hall” поруч із Ґілдголлом з’явилися справжні організовані ринки. Там торгували вовною і тканинами ціле століття. Виробники тканин та кравці привозили свій матеріал, щоб виставити на загальний огляд та продати. У 1735 році корпорація міста придбала “Blackwell Hall” і перетворили його на офіційний ринок тканин. Це було основне місто торгівлі аж до 1820 року, доки ринок не прийшов у занепад.
Ремісничі гільдії брали під контроль ремесла і всю торгівлю. Вони спостерігали за якістю тканин, стандартами пошиття, щоб репутація лондонських майстрів залишалася на високому рівні. У місті працювали невеликі майстерні, де шили одяг. У той період життя було зовсім інше і це залежало від того, чи були люди багатими, чи бідними. Багатії могли дозволити собі розкішні наряди, а бідні носили грубі вовняні туніки. Тканини часто привозили з Італії, Франції й це вплинуло на моду Лондона, зокрема на англійський стиль, адже майстрів міста цінували за якісне виготовлення виробів зі шкіри, тканин. Також лондонські ткачі прославлялися якісною вовною, яку возили по всій Європі.
Розквіт ремесла пошиття одягу
У XVI столітті Лондон став центром модного виробництва, бо був великий приплив іммігрантів. Багато з них стали жити у районі Спіталфілдс, де створили шовкову промисловість. Саме цей район асоціювали з розкішними тканинами, які використовували для королівських суконь і костюмів знаті. Будинки майстрів у Спіталфілдс збереглися й у сучасності й свідчили про багатий текстильний спадок району.
Ставало кращим кравецьке мистецтво, бо почали шити складні сукні з кринолінами, пишні комірці, чоловічі бриджі. Багатії замовляли пошив у майстернях на Стренді чи Чарінг-Крос, бо вже там почали використовувати лекала для точного крою. Бідні жителі Лондона відшивали одяг самостійно і часто переробляли старі тканини.
Вже у XVIII столітті почали з’являтися журнали моди, наприклад, “The Lady’s Magazine”, де показували модні моделі. У магазинах почали з’являтися аксесуари, такі як рукавички, капелюшки, а це робило моду доступнішою. Кравці прийшли до того, що почали шити красиві чоловічі костюми, вишукані сукні над якими працювали багато швачок.
Масове виробництво одягу
У XIX столітті у Лондоні активно працювали єврейські фірми з пошиття одягу. Там люди могли купити готовий одяг стандартних розмірів, щоб не шити його на замовлення. У 1829 році Еліас Мозес з сином створили компанію “E. Moses & Sons”, де продавали готовий чоловічий одяг на замовлення у Східному Лондоні. До них почали приєднуватися й інші фірми, зокрема “Hyam & Co”.
Початок індустріальної революції приніс великі зміни стосовно виробництва одягу у Лондоні. З’явилися механізовані ткацькі верстати, а у 1840-х роках запатентували швейні машинки. Це прискорило пошиття одягу й ціна на нього знизилася. У 1890-х роках Східний Лондон став центром виробництва готового жіночого одягу, коли єврейський мігрант Морріс Коен заснував першу у Великій Британії фабрику готового жіночого одягу на Спітал-сквер. Його бізнес став відправною точкою для інших виробників продукції жіночого одягу в Іст-Енді, які шили одяг для Коена або орендували у нього майстерні. Серед них були відомі британські виробники готового одягу XX століття, такі як “Steinberg & Sons”, “Ellis & Goldstein” та інші.
Всілякі види одягу виготовляли у різних районах міста. Лондонський Вест-Енд продовжував асоціюватися з виробництвом одягу на замовлення та від кутюр. Пеггі Льюїс, кравчиня за індивідуальним замовленням, шила красиво прикрашене вбрання для особливих випадків. Виробникам одягу були потрібні кваліфіковані працівники, а це сприяло розвитку інших сфер модної торгівлі.
Також район Сохо став важливим місцем виготовлення високоякісного одягу, що його стали називати “wholesale couture”, де красивий готовий одяг поєднували з деталями ручної роботи. Масштаб індустрії моди та економічне значення його виготовлення відображене в урядовому переписі виробництва 1935 року. Там зафіксували майже 90 000 осіб, які були залучені у виробництві одягу у Лондоні. Вже у сучасності місто так і залишилося центром моди та дизайну. Бренди, такі як “Levi’s”, відкривають свої ательє, де можна замовляти джинси за власними параметрами. Шалений розвиток майстрів, фірм і фабрик створює здорову конкуренцію і приваблює світових модниць.
Отже, виробництво одягу у місті пройшло довгий шлях від майстерень ремісників до промислових фабрик. Лондон не тільки створював одяг, а й формував тренди, впливаючи на світову моду.